За постановою ДКО, спецпереселенцям дозволялося «взяти з собою особисті речі, побутовий реманент та продовольство в кількості до 500 кг на сім’ю». Насправді ж, на збори переселенцям було дано лічені хвилини, а тому вони їхали майже з порожніми руками, без харчів і достатнього одягу. Багатьом сім’ям було взагалі заборонено брати з собою будь-які речі.

Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні сімей.

 Важкі умови побуту у спецпоселеннях, які ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до масових захворювань і смертності депортованих, що посилювалося фактичною відсутністю медичного обслуговування.

За даними національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації з них загинуло 46,2 % (за офіційною статистикою - 23 %, тобто 44,9 тисячі). 

Починаючи з 1954 р., репресивна політика втратила свою інтенсивність. ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 р.) відкрито засудив політику депортацій.  У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала  заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на місця їх колишнього проживання. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію „Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав”, а 7 березня 1991 року – Постанову „Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року „Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав”.

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р.  На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.

Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що поверталися на її територію з місць депортації.

1. Сталінським режимом було виселено з Криму 200 тис. осіб етнічних кримських татар.  На початок 2013 року на постійне проживання в Україну, до АР Крим, повернулося близько 266 тис. осіб етнічних кримських татар.

2. За результатами виборів до місцевих рад у 2010 р. питома вага представників кримських татар у діяльності органів самоуправління становила 16%, у той час як частка кримських татар у загальному етнічному складі Криму становила 13,7 %.

У 2013 році у Раді міністрів АР Крим кримські татари займали 8 керівних посад.

3. За даними Республіканського комітету АР Крим із земельних ресурсів, станом на кінець 2012 р. доля земельних ділянок, що були виділені кримським татарам під будівництво житла (понад 85 тис. ділянок площею приблизно 11 тис. га) в загальній кількості виділених земель цієї категорії для населення Криму в цілому становила 17,1%.

4. У 2013/2014 навчальному році в АР Крим діяло 15 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою (3092 учні).

5. Чисельність культових будівель і приміщень для здійснення релігійних обрядів за 12 років збільшилася для мусульманських організацій – на 122% (з 146 у 2000 р. до 324 – у 2012 р.).

6. У 2013 р. з метою забезпечення інформаційних потреб кримськотатарською мовою видавалися газети „Къырым”, „Мааріф ишлері” та  журнали „Тасиль” і „Къасевет”. На Державній  ТРК „Крим” працювала  кримськотатарська редакція „Мейдан”, мовлення якої становило 7% від загального мовлення  компанії.

7. До березня 2014 р. під охороною держави знаходилися десятки пам’ятників  кримськотатарського народу.

Таким чином, Україна підтримувала якнайширшу національну і культурну автономію кримських татарів на їх історичній батьківщині.

У зв’язку з окупацією у березні 2014 року Російською Федерацією Автономної Республіки Крим значна частина громадян України кримськотатарської національності, разом із сім’ями, покидають Кримський півострів, поселяючись в різних областях нашої держави. Україна і цього разу протягує руку допомоги переселенцям, надаючи максимального сприяння та допомоги в їх облаштуванні на нових місцях, де вони зустрічають виключно сприятливе ставлення з боку місцевих органів влади та пересічних українських громадян.

Водночас, Українська держава продовжуватиме докладати для забезпечення якнайширшої національної і культурної автономії кримських татарів на їх історичній батьківщині – в Криму всіх можливих зусиль, в тому числі в рамках міжнародних організацій та міжнародного співробітництва